20
березня
2013

Дмитро Степовик переконав світ, що український іконопис не потрапив ні під візантійський, ні під латинський вплив

Хіба посмішку тепер в Дмитра Степовика викличе той прикрий випадок, що стався з ним у вже далекому 1984 році. Дмитро Власович якраз тоді підготував докторську дисертацію з історії болгарського образотворчого мистецтва. Та от заковика: дисертацію треба подавати в Москву або Ленінград, бо Україні на той час не дозволяли створити жодної докторської спеціалізованої ради в цій галузі. Професор Атанас Божков, голова болгарської ради з питань захисту дисертацій, прекрасно розуміючи ситуацію, радить Дмитрові Власовичу:

– Подавайте нам, у Софію, причому можете будь-якою слов’янською мовою, при тім числі українською…

Це була вельми слушна порада, бо Д.Степовик уже мав три книги про мистецтво Болгарії та ще низку окремих статей. Але дозвіл на захист у Болгарії мала дати … Москва.

19
березня
2013

У Чикаго всіх бажаючих навчать малювати писанки

 Прилучення молодого покоління української діаспори до духовної спадщини свого народу найкраще здійснювати під час пізнавальних екскурсій, які проводяться в Українському Національному Музеї в Чикаго. Йдеться про продовження музейної традиції вітати різних за віком відвідувачів “великодньою писанкою“.

В першу чергу Український Національний Музей у Чикаго сприяє збереженню та примноженню культурних надбань української діаспори Америки, забезпечує гідне представлення України в світі. Він є центром популяризації українського писанкарства.

Щороку перед Великоднем увага відвідувачів звернена до постійної експозиції, де представлено понад 600 писанок із колекції Музею, яка включає мистецькі витвори славного писанкаря Бориса Савина, мисткині Віри Самиці та інших. Майстер-класи із розпису писанок Віри Самиці – улюблене заняття багатьох її учнів. Головне завдання майстер-класів при музеї – дати українцям і неукраїнцям знання про українську культурну спадщину. 

16
березня
2013

Прорив Архипенка

У Нью-Йорку з’явився новозбудований Український музей, в якому відкрилася інавгураційна експозиція — шістдесят сім скульптур всесвітньо відомого Олександра Архипенка. Виставка експонуватиметься до 4 вересня, після чого переїде до галереї Сміт-коледжу в штаті Нью-Йорк та до Музею мистецтва в місті Мадісонi, у штаті Вісконсін. Куратором виставки є доктор Ярослав Лешко, професор мистецтвознавства Сміт-коледжу. Виставку супроводжує двомовний 260- сторінковий каталог із кольоровими ілюстраціями, виданий «Родоводом» у Києві.

Ця експозиція є, по суті, подвійною подією, непересічною з усіх боків. Бо нарешті в найбільшому та наймогутнішому місті Штатів, неофіційній столиці цієї держави, українці матимуть власний, по-справжньому сучасний, розташований у помітному місці, музей. І що символічно — відкривається цей заклад експозицією славетного Архипенка, людини, що, за загальним визнанням, докорінно змінила саме уявлення про скульптуру — адже в цьому виді мистецтва його значення порівнюють із впливом Пікассо на живопис…

15
березня
2013

Леонід Молодожанин. ЯК Я ПРАЦЮВАВ НАД ПОРТРЕТОМ ЕЙЗЕНХАУЕРА

27 червня 1964 р. в моєму житті сталася подія, яка підвела підсу­мок попередній (майже тридцятирічній) праці в галузі скульптури і виз­начила, можна сказати, моє майбутнє. Я маю на увазі відкриття пам’ят­ника Тарасові Шевченкові у столиці Сполучених Штатів Америки місті Вашингтоні. Ця подія тривалий час і в усіх деталях коментувалася в пресі США, Канади, країн Західної Європи, а також тодішньої Радянсь­кої України. Зрештою, 1984 року у видавництві “Пролог і сучасність” (Джерсі-Сіті) вийшла книга колишнього головного редактора амери­канської щоденної україномовної газети “Свобода” Антона Драгана “Шевченко у Вашингтоні”, в якій відображена хроніка подій, які переду­вали відкриттю пам’ятника, або які відбулися після дати 27 червня 1964 р. Тому нема потреби повертатися до цього твору і всього того, що пов’язано з ним у моєму житті як автора скульптурної частини пам’ят­ника (а його архітектурну частину опрацював Радослав Жук). У цьому спогаді я лише хочу підкреслити роль колишнього президента Сполуче­них Штатів Америки Дуайта Ейзенхауера (1891- 1969), підпис якого під законом № 86-749 від 2 вересня 1960 р. мав велике значення при вирішенні питання: бути чи не бути пам’ятникові Шевченку у Вашинг­тоні? Противники ідеї пам’ятника могли б перешкодити її (ідеї) здійсненню, якби не згаданий закон, скріплений авторитетом прези­дентської влади. Взагалі, Ейзенхауер був одним з найприхильніших до українців політиків Заходу у всій повоєнній історії. Він виніс повагу до українців з часів Другої Світової війни. У війську США, яким команду­вав генерал Ейзенхауер на європейському театрі військових дій, були офіцери і солдати українського походження (нащадки першої хвилі емігрантів з України на американський материк), які показали себе з найкращого боку своєю хоробрістю і відданістю ідеалові свободи.

Вікіпедія: Леонід Молодожанин (Лео Мол)

Я відчув прихильність Ейзенхауера до українців під час відкрит­тя пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні (він, як відомо, був головним промовцем), під час його зустрічей і розмов зі мною на майдані перед пам’ятником і згодом на урочистому банкеті. Я тоді відчув, що Ейзенхауерові подобається не тільки Шевченко як великий бард України, а й концепція пам’ятника, сам образ Шевченка, як він був трактований мною в результаті багаторічної праці. На банкеті я розмовляв також з помічником Ейзенхауера паном Міллером. Він сказав мені фразу, якій я тоді не надав особливого значення: “Можливо, ви ще зробите щось важливе для мистецтва Сполучених Штатів”. Я сприйняв це як звичай­ну в подібних випадках люб’язність. Як громадянин Канади і дов­голітній житель міста Вінніпега я не збирався переїздити до США і ро­бити “щось важливе для мистецтва Сполучених Штатів”.