23
квітня
2015

305 років тому була прийнята найперша конституція у світі

16 квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер прийнято договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов’язки усіх сторін угоди. Підписаний від козацької старшини кошовим отаманом Костем Гордієнком та затверджений шведським королем Карлом XII, договір, однак, не набув чинності, оскільки був написаний в умовах вигнання.

Після поразки в битві під Полтавою у 1709 році гетьман Іван Мазепа зі своїм найближчим оточенням відступив на територію Османської імперії. Не в змозі пережити крах свого плану на встановлення України як самостійної держави, Мазепа помер у Тягині восени того ж року. Новим гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. Під час його обрання на раді старшин було прийнято документ “Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького”, що визначав права і обов’язки гетьмана та обов’язки усіх членів Війська Запорозького. Документ було укладено двома мовами – староукраїнською та латиною.

У преамбулі трактувалася історія та шлях становлення Київської Русі, викладалася історія козацтва з позицій хозарської теорії походження козаків, популярної в ті часи. В положеннях основних статей проголошувалась незалежність Малої Русі від Російського царства і Речі Посполитої і постійний союз з Кримським ханством, незалежність православної церкви від московського патріархату. Територія Війська Запорізького визначалася згідно Зборівським договором 1649 року. Повноваження гетьмана обмежувалась створенням Генеральної ради з числа старшини і “видатних і гідних людей від кожного полку”, яка мала збиратись тричі на рік.

23
квітня
2015

20 років ректор УКУ досліджував долі священиків Лемківщини

622539_11_w_1000[1]900 біографій священників Лемківщини вдалось дослідити ректору Українського католицького університету о. Богдану Праху. 21 квітня він презентував видання “Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини” у столичному Центрі польських та європейських студій НаУКМА.

Дослідження стосується історії духовенства у 1939-1989 роках. Книга видана у 2-ох томах. У першому містяться біографії священиків. У другому – документи.

“Ми дуже мало знали про наших попередників у Перемиській єпархії. Тому почав студіювати закордонну літературу, але й там дуже мало було інформації. Навіть не було статистики, кого заарештували, скількох засудили, скільки загинуло за часів німецької окупації, під час війни чи природною смертю, – розповідає о. Богдан Прах. – Деяке духовенство подалось в еміграцію закордон, у Венесуелу, в Австралію, Англію, Канаду. Деяка частина знайшлася в Польщі, загинула від рук поляків чи німців. Мусив кожного відслідкувати.”

Над книгою отець Богдан працював понад 20 років.

23
березня
2015

Український сатирик Марко Бараболя закопав свій роман у землю

621805_6_w_1000[1]Марко Бараболя – псевдонім Івана Рознійчука. Народився 19 квітня 1910-го року у селі Требушани (нині Ділове Рахівського району на Закарпатті). Був найстаршим серед шести дітей у сім’ї Федора та Анастасії Рознійчуків. Хата була в центрі села поруч із церквою, школою. Батьки робили все, аби їх діти потрапили до середовища освічених людей.

Ще зі школи Рознійчук виділявся серед інших дітей. “Іван був ростом найменшим з учнів, виявляв особливі нахили до вивчення шкільних дисциплін, кохався у літературі, любив декламації, був найздібнішим математиком класу. Всіх дивувало, скромний, завжди серйозний хлопець любив фіглі-жарти”, – згадувала його однокласниця Василина Божук.

Після чотирьох класів місцевої народної школи, Іван навчався в Ясінянській горожанській школі. З 1924 року – в Торговельній академії в Ужгороді (1924-1926) та Мукачеві (1926-1928). Будучи студентом почав писати сатиричні вірші та оповідання.

18
лютого
2015

«Книга, що в ній є все». Історія першої української енциклопедії

10b[1]Поганою, проте дуже поширеною українською традицією стало нарікання на все вряд. Браком фінансування, поганими умовами праці тощо. У нас легко пояснюють і виправдовують що завгодно: від лінивства та безгосподарності аж до казнокрадства. Утім, в історії чимало прикладів, коли наші співвітчизники в значно гірших умовах досягали завдяки наполегливій праці справді подиву гідних результатів. Такі історії не поодинокі, й одна з них стосується появи першої української енциклопедії.