04
лютого
2014

Олександра СЕРБЕНСЬКА: «Потрібно плекати у поколіннях любов до свого»

14serbenska2aЗа студентського життя мені не доводилося слухати курсів Олександри Антонівни Сербенської, визнаного в Україні мовознавця, професора кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики. Першого березня у професора Олександри Сербенської 85-літній ювілей. Вона — дійсний член НТШ, академік АН вищої школи, відмінник освіти України. З Олександрою Антонівною ми «перетнулись» у час захисту магістерських робіт. Напередодні чимало моїх однокурсників, у яких професор була науковим керівником, часто скаржились, мовляв, Олександра Антонівна нас завжди критикує, повертає тексти, править помилки і дорікає за кожну кому, сприймаючи це за неповагу до рідної мови. Проте, коли ми захищали свої наукові праці, Олександра Антонівна з’явилася на захист і навіть на суворі закиди рецензентів аргументовано відповідала за своїх підопічних. Тоді я пам’ятаю, як підійшла вже після процедури до професора  і сказала: «Дякую за приклад!» Відтоді ми часто спілкуємось, Олександра Антонівна читає мої матеріали і при зустрічі ділиться враженнями, дає поради. А одного разу  нас, молодих викладачів, вразило, що Олександра Антонівна, незважаючи на поважний вік, зібрала своїх студентів з молодших курсів, які працювали в її  спецкурсі над проблематикою «Мовний світ Івана Франка», і вирішила провести заняття у музеї Каменяра. На наше здивування професор Сербенська відповіла: «Викладач — не тільки в аудиторії!» Коли прошу Олександру Антонівну оцінити великий і водночас історично складний перейдений часопростір, вона завжди починає зі спогадів про рідний край…

29
січня
2014

«Монументальна Шевченкіана» у Латвії

IMGP0900Презентацією у Ризі, Єлгаві та Єкабпілці фотовиставки «Монументальна Шевченкіана» відкрилася у Латвії низка заходів з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Виставку на запрошення Конгресу українців Латвії привіз мандрівник, фотограф, шевченкознавець і дослідник з Луцька Руслан Теліпський, він також провів мультимедійну лекцію «Пам’ятники Т.Г.Шевченка в Україні і світі. Їх роль і значення у формуванні позитивного іміджу України».

Відвідувачі виставок мали змогу ознайомитися із зробленими власноруч Русланом Теліпським 140 фотографіями пам’ятників Т.Шевченка. Наразі у його фотодобірку світлин є майже 1000 шевченківських монументів з 20 країнах світу, якими мандрував фотограф.

Неповторність експозиції полягає в тому, що це чи не найбільша колекція, зібрана однією особою на ентузіазмі та за власний кошт. Руслан Теліпський пройшов пішки понад 1000 кілометрів з Луцька до Канева місцями перебування Великого Кобзаря. Потім були країни Європи, Канада, країни Азії. Він часто подорожує автостопом, каже, що це дозволяє ближче спілкуватися з людьми, дізнаватися багато цікавого:

Ось так я подорожую вже понад 10 років. Розширюю свій світогляд. При першій нагоді намагаюся підтримати проекти, не тільки ті, що пов’язані з Шевченком, але й, які пов’язані з культурою та національною самобутністю українців.

27
січня
2014

Європеєць Шевченко у часи пост-постмодерну

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»200-річчя від народження Тараса Шевченка — подія для України та світового українства надзвичайно значуща. Навіть на тлі нинішніх політичних баталій. Чи, можливо, саме на тлі цих баталій — адже Шевченко є одним із символів Євромайдану, символів опору безправ’ю й боротьби за свободу. • Але разом із тим Шевченко сьогодні (як, власне, і завжди) виступає об’єктом запеклої ідеологічної боротьби — деякі форми цієї боротьби традиційні от уже понад століття, а деякі — новітні, сказати б, пост-постмодерні. Одні мас-медіа (друковані й електронні) у ці дні продовжують нескінченну розповідь про «священну й недоторканну спадщину Великого Кобзаря», другі ремствують, що майже ніхто в Україні не прагне модернізувати Шевченка і він постає таким собі «дідусем у папасі», треті подають (від імені різних сучасних авторів) реінкарнацію тез В.В. Щербицького щодо Шевченка як «зразка українсько-російської двомовності», четверті вкотре вже згадують про таку собі «латентну гомосексуальність поета», ну, а п’яті скептично ставляться до Шевченкової європейськості — мовляв, куди йому братися до деяких митців ХХ та ХХІ століть, провінційний поет із провінційної Російської імперії…

24
січня
2014

Шевченко як ключ до української ідентичності та історії

Layout 6Із наближенням ювілею Тараса Шевченка пропорційно зростає кількість заходів, присвячених осмисленню постаті й творчої спадщини Кобзаря. Нещодавно у Національному музеї літератури України з участю Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі відбувся круглий стіл на тему: «Тарас Шевченко як національний символ та моральний авторитет Українського народу». Запрошені науковці, працівники освітньої сфери, громадські активісти і представники різних національних організацій обговорили варіанти трактування постаті Шевченка, її значення для формування української ідентичності, а також проблеми збереження та вивчення спадщини Кобзаря. Пропонуємо увазі читачів «Дня» найцікавіші думки й висновки, до яких прийшли учасники дискусії.

Попри всі політичні й соціальні трансформації, Тарас Шевченко залишається єдиною постаттю як серед історичних, так і сучасних особистостей, що викликає безумовну довіру й користується авторитетом у переважної більшості українців в усіх регіонах країни. Про це свідчать результатами моніторингу, який постійно здійснюється Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України. «2003 року Тараса Шевченка назвало національним символом України 54,9% респондентів, всі ж інші варіанти (а йшлося не лише про людей, а й про різноманітні знаки та географічні об’єкти) отримали значно менше половини голосів, — розповідає директор Інституту Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ. — Наприклад, прапор і герб національними символами тоді визнали лише 38% опитаних… Водночас згідно із замірами, проведеними минулого року, «рейтинг» Тараса Шевченка сягнув уже майже 64%».