Література української діаспори

Одним із найперших літературних творів, написаних українським автором на чужині, є віршована присвята Юрія Дрогобича римському папі Сиксту VI. Присвята була опублікована разом з працею Юрія Дрогобича «Прогностична оцінка поточного 1483 року» в друкарні Зільбера (Рим, 1483). Це римське видання є першою друкованою книгою, написаною українським автором. У латиномовній присвяті йдеться про здатність людського розуму пізнати закономірності світу.

Важливі твори мемуарної, епістолярної та публіцистичної літератури залишили представники так званої «мазепинської еміграції» (1709—1750-ті роки). Насамперед це тексти Пилипа Орлика («Діярій подорожній»; «Замітки про Україну й козаків, про яких Європа мало що знає»; «Вивід прав України») .

Початок трудової еміграції з українських теренів дослідники відносять до першої половини XVII століття. Тоді відбувалося переселення до Воєводини (зараз Сербія), Банату (зараз Румунія), Среми й Славонії (зараз Хорватія). Літературні здобутки цього періоду обмежуються розвитком народно-пісенного жанру заробітчанських пісень.

У 1878—1881 роках «Женевський гурток», очолюваний Михайлом Драгомановим й до якого входили Михайло Павлик, Федір Вовк, Микола Зібер, Сергій Подолинський, видає в Женеві журнал «Громада», де публікуються зокрема й літературні твори.

В широкому сенсі до еміграційної літератури можна зарахувати більшість творів Миколи Гоголя, що мешкав у Санкт-Петербурзі. Так само, як і більшість доробку Тараса Шевченка, адже ці твори були написані поза Україною: в Санкт-Петербурзі й на засланні в Кос-Аралі, а деякі прижиттєві видання Тараса Шевченка публікувалися, наприклад, в Лейпцигу.

Проте українське літературознавство, зазвичай, веде мову про літературу української діаспори або еміграційну літературу від часу заснування тривалих осередків літературного життя за межами України (кінець XIX-початок XX століття).

Leave a comment