28
жовтня
2013

Новий погляд на релігійність Тараса Шевченка

Літературна сенсація від Дмитра Степовика — відомого мистецтвознавця, філософа і богослова (за фахом)

Його праця «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко», що недавно побачила світ у Київському видавництві імені Олени Теліги, має всі ознаки літературознавчої сенсації!
Вперше за останні десятиліття ґрунтовно досліджено християнський світогляд Великого Кобзаря на прикладі його безсмертних поетичних творів, за які Тараса Григоровича було жорстоко покарано на злеті літературно-мистецької творчості.
Видання, про яке йтиметься далі, присвячено автором 200-річчю від дня народження видатного сина українського народу.

— У книжці «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» досліджуєте вплив релігійного вчення на мистецьку та літературну творчість Кобзаря. Описуючи християнські чесноти Тараса Григоровича, чи не відбувається, на вашу думку, його подальша канонізація у вітчизняному літературознавстві?

— Жодної ейфорії, сакралізації особи Шевченка у мене не було і немає! Я тверезий чоловік, працюючи 46 років у сфері академічної науки, думаю і пишу книжки тільки на підставі фактів і логічних висновків. Весь «Кобзар» пройнятий ідеалами захисту правди, любові, свободи — а це і є істинно євангельські ідеали! Такі ж його листи до приятелів, такий і щоденник доби заслання й повернення письменника на волю. Шевченко — не тільки християнин за хрещенням у віці немовляти, а й уцерковлений християнин! Це і є реальний Шевченко з його земним походженням, із осяйною думкою про вічність і «життя будучого віку». Якби не це, він би зламався, пропав у казахських пустелях, як зламалися чимало його сучасників. Адже він не знав, що буде рекрутом всього 10 років, а не 25, як тоді було за царів. Він знайшов у собі дух повернутися, створити нові шедеври і навіть стати академіком гравюри.

Кілька читачів моєї книжки запитали: «Чи не занадто багато преференцій Шевченку надано першими двома словами назви книжки «Наслідуючи Христа»? Це майже як апостоли Христові». Ні, жодної надмірності тут немає! Шевченко неодноразово просив у листах прислати йому книжку всесвітньо відомого богослова Томи Кемпійського «Наслідуючи Христа». Йому цю книжку прислали, і він з нею не розлучався як із Біблією.

— Ви аргументовано доводите, чому окремі твори Тараса Шевченка ще й досі викликають роздратування у представників російської православної церкви. Дехто з них навіть вважає Кобзаря «безбожником і руйнівником російської державності». Чому синдром Бєлінського такий живучий у сучасній Росії?

— Власне, РПЦ з її єресями та підміною християнської любові шовіністичним чадом ініціювала ще з XIX століття появу легенди, ніби Шевченко безбожник. Тенденційно підбирали вирвані з контексту слова, оманливо трактували твори — тобто була пущена в хід імперська пропаганда. А хіба російські поети Пушкін, Лермонтов, Некрасов не викривали псевдолюбів РПЦ? У розділах книжки «Віра Шевченка: Деякі контроверсії» та «Шевченко і московське православ’я» я даю огляд окремих брутальних писань про Тараса Григоровича російських кліриків, зокрема протоієрея Іоанна Чернавіна (як зразок неймовірно викривлених суджень, пафосно прикритих церковною фразеологією).

— Цікаві факти викладено у книжці, що передували спорудженню пам’ятника Шевченку у Києві 1938-го за проектом російського скульптора Матвія Манізера. Чому тодішні правителі хотіли бачити Кобзаря увічненого у бронзі чи граніті не з гордо піднятою головою, а понурим і сумним?

— Після того як автор пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні, канадський скульптор українського походження Леонід Молодожанин (1915—2009 рр.), розповів мені історію виготовлення монумента Шевченку для Києва у 1930-х (Молодожанин був тоді студентом Матвія Манізера у класі скульптури Ленінградської академії художеств), я почав краще розуміти «радянську концепцію» образу Шевченка як людини похмурої, насупленої… навіть злої! Відомо, що Ленін ненавидів Шевченка. Його кремлівські наступники стали діяти хитріше. Каганович із Хрущовим приїхали 1938 року в Ленінград подивитися, що зробив Манізер зі своїми студентами і… розвалили зроблене скульптором.

Бо Лазар сказав, що «цей Шевченко буде закликати до повалення колгоспного ладу». Манізер не міг не послухати, — і маємо те, що маємо… Втім, деталі цієї історії я, зі слів Молодожанина, описав у монографії про його творчість (Дмитро Степовик. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. — Київ: Мистецтво, 1995). Уже після виходу моєї книжки ще не раз зустрічався з Молодожанином у Мюнхені, куди він приїздив із Вінніпега відливати у бронзі інші свої скульптури. Він детально розповів про приїзд вождів у Ленінградську академію, як Каганович із «матом» накидався на Матвія Генриховича Манізера, а Хрущов наче в рот води набрав… Отже, явлення нам Шевченка такого, а не іншого (молодого, життєрадісного, благородного — як на пам’ятниках самого Молодожанина у Вашингтоні, Бразилії, Аргентині й інших країнах), — не «авторський домисел», а правда від свідка тих подій!

— Роман-поема «Гайдамаки» з Шевченкового «Кобзаря», яку ви детально аналізуєте, може бути неоднозначно сприйнята нинішніми поколіннями поляків чи євреїв. Навряд чи визвольну боротьбу з поневолювачами українського народу в XVIII ст. вони вважатимуть богоугодною і священною. Як тут бути?

— Хіба у віршах, поемах, листах Шевченко міг бути вельми коректним до безкінечних кримськотатарських розбійницьких нападів на українські землі, щоб грабувати не тільки збіжжя, худобу, а й «ясир», тобто нашу молодь для продажу в рабство? Те саме з іншими чужинцями з іншими релігіями, які приходили сюди не за своїм, а за нашим; і ставили під питання саме існування українського народу, його істинні вірування в Бога. Якщо порівняємо гостроту Шевченкових поем і віршів, включно з «Гайдамаками», з батальними сценами Старого Заповіту Біблії, то коли ми не упереджені, — визнаємо, що там — правда, а не у нинішніх нащадків тих народів, що були нам загрозою у минулому. Тепер у незалежній Україні вони опинилися серед національних меншин, але в ретроспективному погляді було навпаки. Думаю, що це некоректно — переносити перипетії наших минулих змагань за волю і віру на сучасність, та ще й прилучати до цього Шевченка.

— З особливим пієтетом згадуєте предстоятеля Української Православної церкви Канади митрополита Іларіона (Огієнка), який, як і ви, досліджував християнську тематику в поезії Тараса Шевченка. В чому виявляється новизна вашої наукової розвідки?

— Я високо ціную роздуми й писання митрополита УПЦ в Канаді Іларіона (професора Івана Івановича Огієнка) тому, що це поки що єдиний високий православний архієрей, який з істинно християнських позицій дав дуже високу оцінку християнському ідеалу в поезії Тараса Григоровича. Огієнкові аналізи Шевченка глибоко богословські, наукові й літературознавчі. Я все наново перевірив, що писав митрополит Іларіон про Шевченка, — самостійно, звіряючи все за текстами класика. До речі, майже ту саму велику оцінку Шевченкові як християнинові дав інший високовчений ієрарх Греко-Католицької церкви — митрополит Андрій Шептицький, висловлювання якого я навів у додатках, у розділі «Тарас Шевченко — дар від Бога».

Порівнюючи думки про Кобзаря українських релігійних діячів високого рангу, я вніс у цю проблему багато нового — мій посилковий апарат (примітки, бібліографія) нараховує понад дві сотні позицій. Архієреї не враховували численних спогадів про віру Тараса Шевченка, які я уважно всі проаналізував. Також не було раніше описано мистецьких творів на християнську тематику, вагомість цієї тематики на тлі його світських творів, а також втілення євангельських символів у низці мистецьких творів суто побутової тематики.

— Перебуваючи за кордоном у творчих відрядженнях, вам удалося віднайти у приватних колекціях оригінали мистецьких творів Тараса Шевченка. Зокрема, сепію «Мойсей видобуває воду зі скелі», створену ним ще 1839 року. Чи є надія повернути цей безцінний твір в Україну, щоб він посів гідне місце в експозиції Національного музею Тараса Шевченка?

— Шевченко створив набагато більше рисунків, акварелей, сепій, ніж вони сьогодні зафіксовані в його Повних зібраннях творів, чи ті, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Досить прочитати його листи, щоденники, — побачимо, скільки він малював, і багато творів дарував людям, у яких зупинявся на гостини. Доля їх невідома. Тому в томах нинішнього Повного зібрання творів ми вводимо розділи про твори, які відомі за копіями, гравюрами або за згадками в текстах самого Шевченка чи тих людей, які листувалися з ним, писали спогади про нього, називаючи твори, доля яких невідома. Дещо вивезено й за кордон. У Філадельфії, штат Пенсільванія, я свого часу познайомився з колекціонеркою Христиною Чорпітою — у її збірці є чудова сепія раннього Шевченка. Я уважно її вивчив. Порадився з тоді ще живим славетним мистецтвознавцем і малярем Святославом Гординським, з іншими фахівцями з Філадельфії й Нью-Йорка. Усі в один голос заявили, що це Шевченко! Я опублікував твір зі своїм коментарем у журналі «Образотворче мистецтво». Тепер ця сепія публікується у VIII томі Повного зібрання творів Т.Г.Шевченка. Це рідкісний випадок. Проте можна з певною обережністю припустити, що багато зі спадщини Шевченка (особливо на паперових носіях) зберігається у приватних руках в Україні й за кордоном. Що стосується Христини Чорпіти, то вона мала намір подарувати сепію «Мойсей видобуває воду зі скелі» Національному музеєві імені митрополита Андрея Шептицького у Львові.

Розмовляв Тарас ГОЛОВКО
Газета “ДЕНЬ” №194, (2013)

Опублікував: admin
Категорія: Лінки, Новини УОП

Trackback from your site.

Leave a comment