16
березня
2013

Прорив Архипенка

У Нью-Йорку з’явився новозбудований Український музей, в якому відкрилася інавгураційна експозиція — шістдесят сім скульптур всесвітньо відомого Олександра Архипенка. Виставка експонуватиметься до 4 вересня, після чого переїде до галереї Сміт-коледжу в штаті Нью-Йорк та до Музею мистецтва в місті Мадісонi, у штаті Вісконсін. Куратором виставки є доктор Ярослав Лешко, професор мистецтвознавства Сміт-коледжу. Виставку супроводжує двомовний 260- сторінковий каталог із кольоровими ілюстраціями, виданий «Родоводом» у Києві.

Ця експозиція є, по суті, подвійною подією, непересічною з усіх боків. Бо нарешті в найбільшому та наймогутнішому місті Штатів, неофіційній столиці цієї держави, українці матимуть власний, по-справжньому сучасний, розташований у помітному місці, музей. І що символічно — відкривається цей заклад експозицією славетного Архипенка, людини, що, за загальним визнанням, докорінно змінила саме уявлення про скульптуру — адже в цьому виді мистецтва його значення порівнюють із впливом Пікассо на живопис…

Триповерхова новозбудована споруда Українського музею має понад 2 000 кв. м площі. Спорудження будівлі музею коштувало дев’ять мільйонів доларів. Споруду запроектував нью-йоркський архітектор Юрій Савицький. Потрібні кошти зібрала українська діаспора США протягом останніх сорока років. Важлива деталь: де

ржавного сприяння чи фінансової допомоги для спорудження музею не було.

Планування музею почалося організацією колекцій та закупом великої ділянки землі в Манхетені, продовжувалось розгортанням кампанії збирання фондів, тимчасового орендування комерційної будови під час збирання коштів на будівництво, розробленням детальної програми потреб нового приміщення, вибору архітектурної фірми, прийняттям навесні 1996 р. запропонованого архітектурного проекту.

Ядро етнографічної колекції Українського музею заснували в 1930-х роках члени Союзу українок Америки, які закупили в західних регіонах України автентичні зразки народного мистецтва для Світової виставки 1933 р. у Чикаго. В українському павільйоні тоді, до речі, експонувалися скульптурні твори Олександра Архипенка та українська народна ноша. Протягом наступних десятиліть ця етнографічна колекція не була доступна глядачеві, але завдяки відданості таких членів Союзу українок, як Стефанія Пушкар та Лідія Бурачинська, колекція збереглася. В 1970-х роках, з ініціативи тодішньої заступниці голови Союзу українок Іванни Рожанковської управа Союзу українок взялася організувати Український музей у місті — осідку Об’єднаних Націй.

У червні 1977 р., на установчих Загальних зборах членів музею, першою головою Українського музею було обрано Олександру Різник — визначну діячку Союзу українок із передвоєнної еміграції. Новозасновану установу примістили на двох горішніх поверхах невеликої п’ятиповерхової кам’яниці. Першою, хто опрацював тодішню колекцію музею та заклав підстави до професійного підходу у провадженні поточної роботи музею, була доктор Оксана Грабович. На тому фундаменті управа й адміністрація розбудували Український музей на міцну та професійну установу.

Дванадцять рокі

в перебування д-ра Богдана Цимбалістого на посаді голови управи були часом динамічного розвитку музею. Натхненне керівництво Б. Цимбалістого допомогло перетворити музей на одну з найважливіших українсько-американських інституцій і на один із найвідоміших у Нью-Йорку так званих «малих» музеїв. Незадовго до відзначення десятиліття музею, Б. Цимбалістий поставив запитання — чи здатні ми як громада, поставити музей на професійному рівні відповідно до всіх вимог сучасного музейництва?

Від перших днів існування Український музей мав ентузіастичну і жертвенну підтримку української громади. Музей має сотні членів у місті Нью- Йорку та околиці, в інших штатах Америки, в Канаді й навіть у далеких Бразилії та Німеччині. Члени музею, меценати української культури — поодинокі громадяни сім’ї, громадські організації та установи — своїми пожертвами грошей на Будівельний фонд та на поточні видатки музею постійно виявляли свою віру в установу, у візію.

Особливо варто відзначити постійну та послідовну підтримку окремих членів та відділів Союзу українок Америки. Діяльність музею частково підтримує ряд державних установ, як от: New York State Council on the Arts, National Endowment for the Arts, Institute of Museum Services. У роботі музею також допомагають приватні фундації.

У 1985 р. управа купила за 1,25 млн. дол. велику ділянку землі на Схід Шостій вулиці, поблизу Української греко-католицької церкви св. Юра та через вулицю від її чотириповерхової школи. Відповідної суми грошей не було, й управа музею вирішила взяти позику під заставу в сумі 850 тис. дол. У цей час, музейні колекції налічували вже близько 15 тис. одиниць зберігання.

Подальші місяці — це був час постійних турбот: мовляв, коли ми зможемо сплатити таку велику позику? Щоб зібрати потрібні фонди, створено громадський комітет із 41 чоловіка. Виникли також регіональні комітети збир

ання фондів. Кількома роками потому, коли населення України голосувало за незалежність, управа музею, на святочнім зібранні членства музею урочисто спалила контракт уже сплаченої позики. До травня 1996 р. найважливіші рішення щодо проектування нового будинку були зроблені. Будівельний фонд на цей час уже перевищив 2 млн . доларiв.

У листопаді п. Шкляр і його дружина Диймел пожертвували Українському музею 3.5 млн. дол. — 2.5 млн. дол. на будову музейного приміщення, а один мільйон на Тривалий фонд іменi жертводавців — Евгена та Диймель Шклярів. Відсотки з тривалого фонду Шклярів мають бути призначені лише на поточні видатки музею. Останній мільйон Шклярі подарували також за умови, що музей мусить паралельно зібрати один додатковий мільйон доларів до Будівельного фонду. Евген Шкляр зазначив, що 2,5 млн . дол. музеєві він та його дружина дарують у пам’ять його батьків — Володимира та Стефанії Шклярів.

Княжий дар Шклярів із Каліфорнії дозволив врешті розпочинати будування нового приміщення. Нову будівлю Українського музею під проводом нинішньої голови управи Олі Гнатейко споруджено. Новобудова має приміщення для експозиційних зал, фондосховищ, бібліотеки, аудиторії, приміщень для працівників, майстерні, класи, музейної крамнички та мініатюрної кав’ярні. В цей час музейні колекції налічують уже понад 30 тис. одиниць зберігання.

 У 2003 РОЦІ КИЯНИ ВПЕРШЕ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ

З ТВОРЧІСТЮ ОЛЕКСАНДРА АРХИПЕНКА. 

Музей споруджено в так званiй «Українській дільниці» Манхетену — довкруги українські ресторани та крамниці. Поряд із новозбудованою спорудою Українського музею містяться квартали відомих ВНЗ Купер Юніон та Нью-Йоркського університету. Будинок музею розміщений за кілька кварталів від вул. Бродвей, що проходить через мистецький район Со-Го. Цю вулицю щоденник «New York Times» колись назвав «мініатюрною милею музеїв». Тут знаходяться новий Музей сучасного мистецтва й Альтернативний музей, філіал Гугенгаймського музею, численні художні галереї.

Із досвіду знаємо, що мине багато часу, доки престижні американські музеї влаштовуватимуть виставки експонатів із України — з її мистецьких скарбів і архівних матеріалів. Тим часом Український музей у Нью-Йорку зможе бодай частково компенсувати це.

Український музей буде постійним доказом присутності української культури в мистецькій, культурній та фінансовій столиці сучасного світу. Новий будинок музею допоможе нам, щоб наші в Америці народжені діти й онуки гордилися нашою культурою та мистецтвом.

Тит ГЕВРИК, Нью-Йорк. Фото Михайла МАРКIВА, «День»
Газета:  “День” №60, (2005)

Опублікував: admin
Категорія: Мистецтво української діаспори, Новини УОП, Скульптура

Trackback from your site.

Leave a comment